Олександр Сенкевич, у вільну від керування хазяйськими справами хвилину, зійшов з олімпійських висот свого кабінету, щоб відкрити очі наївній молоді. І відкрив, безсумнівно.
Виявляється, вся справа не в поганих людях. Який проникливий висновок! А ми-то думали, що якщо хтось кладе в кишеню мільйони з міського бюджету, то він просто лиходій з вусами, що крутить їх та похабно сміється. Ан ні! Це просто бідна, безпорадна людина, яка опинилася перед надзвичайною спокусою. І хто ж цю спокусу створив? Звісно ж, незрозумілі, неідеальні “правила”, а не конкретні посадовці з конкретними ключами від сховищ.
Геніальна думка: щоб боротися з корупцією, не треба ловити корупціонерів. Треба побудувати таку ідеальну систему, де навіть самий чесний мер (умовно) просто фізично не зможе покласти собі в кишеню те, що не покладається. Систему стримування спокуси! Наче мова про дитяче шоколадне печиво, а не про мільйонні угоди та держзакупівлі.
Напевно, студенти слухали, розуміюче кивали, а потім пішли додому — будувати цю систему у своїх головах. А мер, задоволений проведеною просвітницькою роботою, повернувся… ну, ви знаєте куди. До того середовища, де “спокуса”, згідно з новою теорією, все ще неймовірно сильна через ці прокляті старі “правила”. Які, чудово відомо, дуже важко змінити, маючи всю повноту влади в місті. Але головне — правильно поставити діагноз. Браво.
Справжнє відкриття для тих, хто живе в реальності. І чудова новина для всіх тих, хто “не зі злим умислом”, а просто “піддався спокусі”. Виходить, вони жертви обставин.
